Перед грозою

Провінційне містечко районної масштабини зі спокійним розміреним життям страждало від літньої спеки наприкінці весни. Здається, що в цьому безвітрі застигли всі рухи. Застигло життя, мліючи від невідомо звідки взявшись, передчасного тепла. В тіні кленової алеї, на помереженій тріщинами асфальтній доріжці, що веде вглиб міського парку, стоїть жовта бочка. На її пузатому боці напис - «КВАС». Черги, як не дивно, по прохолодну смакоту поки що немає.
Час підбоченюється до полудня. Продавчиня - молоденька особа у великому рожевому капелюсі і сніжно-білому вбранні, з напівдитячими пухкенькими губками і задертим курносим носиком, відверто потерпала від спеки і… Нудьги.
В руках тримала якусь кольорову книжечку. Час від часу, вона зітхнувши, відривала погляд від книжки і окидала поглядом навколо. Покупців було ще зовсім мало. То буде згодом, коли основна маса посуне по обіді до річки на міський пляж. А поки що… Дівчина знову підняла погляд і… Зітхнула. Видно було, що юнка не в захваті від своєї роботи. Нудота-а-а! Сиди ось тут, а десь, можливо поруч, вирує цікаве життя. Душа протестує проти такої непевності й несправедливості. Аж плакати хочеться! Ну хто придумав працювати влітку?!! Красуня підперла підборіддя і мізинчиком почала погладжувати кінчик носика. Нудьга-а-а…
Дівчина повела поглядом і запримітила двох молодих чоловіків, що підближалися до торгової точки. Вона впізнала музикантів з місцевого рок-гурту. Миттєво було дістане маленьке люстерко і так же швидко, одним порухом, було поправлене волосся на плечі. Знову відкрила книжечку на колінах і зробила вигляд, що зачиталась.
Перемовляючись, молоді люди неквапом наближалися.
-Слухай, Борь, я тут вчора запримітив таку красуню! Фігу-у-урка-а-а! – протягнув перший, піднявши очі до неба.
- А які очі! Ти б бачив… Небесний ангел!
- Ну-у… Так. Я знаю, - підтримав приятеля Борис, - Юрку, та вона вже третій день прикрашає це понуре місце. Здається, вона і зараз тут… Глянь туди, - кивнув головою в напрямку жовтої бочки з квасом. Сьогодні вона наче кульбабка… Вся в білому.
-Наче принцеса… Цікаво, а чи має принцеса свого принца? Чи, можливо, в очікуванні?..
-На коні? Чи з конем? – посміхнувся Борис.
Дівчина зрозуміла, що молоді люди гомонять про неї. Трішки зашарілась під їхніми поглядами. Парубки, підійшовши, почали вести між собою якусь дивну бесіду.
-Мій старий друже, - звернувся один, - а чи знаєте ви де знаходиться найгарніша дівчина цього провінційного містечка? Як, ви не знаєте? – здивувався Юрась. – Та вона ж перед вами!!!
Від таких слів юнку кинуло в жар. До сих пір ніхто так відверто про неї не говорив. Ну, так, вона знала те, що вродлива, що подобається чоловікам, але це було вперше. Щоки запалали. Ой, як це приємно! А хлопці й далі продовжували.
-Так, друже, я ніколи не бачив такої гарної… - Запнувся Борис, підбираючи слово, - принцеси. Дівчина ще більше знітилась.
-Друже, ви часом не знаєте, яке ймення має це зачарування? Мабуть таке ж прекрасне, як і сама красуня? Дівчино, дозвольте мені відрекомендувати вам мого старого приятеля і колегу Еріка. Еріка 007 Клептона. Мене ж звати просто – Хендрікс, Джиммі Хендрікс. Ми тут проїздом. Гастролюємо. Зупинились на годинку перед далекою дорогою до Варшави, щоб втамувати спрагу. А вас, дозвольте, як? – Зазираючи в вічі, схилився Юрась. Дівчина ошелешено зиркнула на хлопців. Зрозуміла, що над нею кепкують.
-Ха! Та ну вас! – Махнула рукою й посміхнулась. - От брехунці! Тебе звати Борис, а тебе Юра. – Кивнула по черзі на друзяк-музиків, – я вчора була на вашому концерті в літньому театрі. Ви грали пісню… Здається - «Вона від нього хотіла грошей»… Класна така! Звати мене Аня.
-Ну, якщо нас так швидко вивели на чисту воду, - продовжив Юрась, - я пропоную випити за знайомство. Ніхто не заперечує? – Обвів поглядом присутніх.
– Ти який будеш? – Звернувся до Бориса товариш. - Мені маленький…
- А ви, пані, що бажаєте? – Услужливо поцікавився балакун.
Дівчина вже трішки впоралась зі своєю розгубленістю.
-Пані бажає холодного шампанського! – Задерши носика, з викликом і усмішкою оголосило юне створіння.
Друзі на мить розгубилися.
-Пані, пані… Та вам же немає 21-го року! – напівжартома, але серйозним, рішучим тоном заявив Юрко.
- Ну-у, так… Нажаль. - Зітхнуло чарівне створіння. Здалося, настрій полишив дівчину й відлетів з легким поривом вітерця. За мить почувся глухий стогін громовиці. Друзі поглянули на небо. Далеко, над самим обрієм зі сходу, повисли темні плями хмар. - Буде гроза… – Зробив припущення Борис.
- Я дуже боюся грози, - стиха промовила Аня. Стало зрозуміло, що дівчину це турбує. - Дуже боюся… - Повторила…
- Не переймайтеся, ми будемо поруч. – Запевнив її Борис. - Так наливайте ж нам повні келихи квасу! Ми надіємось, що він такий же смачний і солодкий, як і ваші прекрасні вуста. Бо, інакше й бути не може.
Дівчачі щічки знову запалали. Аж перелила квас через верх.
-Ось, будь ласка, пригощайтеся. Смачного вам. – З чарівною посмішкою подала смакоту продавчиня. Квас і справді виявився смачнючим і прохолодним, що аж зуби здерев’яніли. Молодь смакувала напоєм. Перекидаючись словами і жартами, вони смакували не тільки живильну вологу, а й цю мить молодого і безтурботного життя. Життя, яке ще не цінуєш до кінця. Тому, тобі здається, що попереду все буде добре. Тебе чекає цікаве й насичене майбуття. Ти впевнений, що все недобре десь не тут, а далеко-далеко. І головне – ти маєш час і маєш змогу переписати все з чорновика набіло. Ти в цьому абсолютно певен! Позаяк ти молодий і на тебе чекає довге-предовге життя… Інакше й бути не може!
- А давайте зустрінемося сьогодні о 19-ій в кафе «На терасі», - несміло запропонувала дівчина. Крадькома зиркнула на друзів, – морозива поїмо. Вона вже уявляла те, як розповість своїм подружкам про сьогоднішнє знайомство. Їй дуже сподобався Юрко. Дорослий такий… Впевнений в собі. Цікаво, скільки йому?.. Треба якось вивідати.
- На жаль, я сьогодні ніяк не можу, - відмовив Юра. – Завтра від’їжджаю… Рано вставати. Треба підготуватися. Але… На півслові його обірвав «мобільник».
« Так, це я, - відповів молодий чоловік. І враз його погляд посуворішав. – Я зрозумів… Слухаюсь». - … але коли повернуся, - продовжив Юра, посміхаючись до дівчини, - обов’язково ми всі разом відвідаємо кафе. Найкраще кафе в цьому містечку. Згода? А зараз мені пора. До побачення, принцесо.
-Я буду чекати, - відповіла усмішкою красуня. Вона дуже сподівалася, що хлопець прохатиме її номера телефону… І вона б з радістю обмінялася номером… А потім чекала б його дзвінка. Не спитав, не попросив… Чому їй так не таланить? Настрій знову зіпсувався. Ця спека і самотність були просто нестерпними. Хто придумав працювати влітку?!! Дівчина дивилася вслід молодим чоловікам… Вони були не схожі на її однолітків. Не схожі на друзів з її оточення. Від них віяло впевненістю і дорослістю. Це їй враз дуже сподобалось. За кілька хвилин спілкування вона відчула нестерпний потяг до них… Знову все стало довкруж безбарвним у спекотному мороці безвітряного передгрозів’я. Знову нагадала про себе громовиця. На цей раз гучнішими басами…
- Що там? – Запитав Борис товариша коли вони відійшли на кільканадцять кроків.
- Завтра на шосту… До військкомату. З речами, - відповів Юра. - Так, що вибач друже, репетируйте без мене. - Я прийду тебе проводжати, - мовив Борис. Хмари вкрили вже півнеба… Війнуло приємною прохолодою. Потужний грім знову нагадав про себе. Десь поряд кресонула блискавиця. В повітрі повисла тривога…
- Буде гроза, - кинув погляд на хмари Юрась і друзі пришвидшили крок…

08.06.2014р.

http://h.ua/story/404814/#3112322#ixzz35Cd8tC99