Якби Кобзар заговорив

Більше бути не можу,
Нести муки свої
Я навік сиротою
На Чернечій горі,
Відрікаюся,люде,
Я лаврових вінків,
І в залізні кайдани
З золотих ланцюгів
Повернутися хочу
У родину свою,
В убогу хатину
У вишневім раю.
Я б своїх діток не родив,
Не в світ іти благословляв,
Думки б свої перекроїв,
Та на папері змалював.
Щоб злії люди не ламали,
Не рвали віршів на куски,
З трибун високих не кричали
Й кусками тими не кидали
У свій народ.Хто дав їм право?!
Де ваша совість? Як товар
Продали ви її за зраду.
За руку привели у владу.
Їй сотворили п'ядестал.
Негідники взялись за справу,
В напій підсипали отраву,
Усю Вкраїну розікрали,
Тепер полізли на алтар.
Нічого в них нема святого,
Лиш знають брати хабарі,
За гріш продали батька свого,
Щоб залишитись при дворі.
Я більше бути тут не можу,
Зниміть лаврового вінка,
Облиште витоптану душу,
Для вас поета вже нема.