Тихеньким шелестом багряного листка
в мій неспокійний сон ввірвався листопад.
А ти кохання потайки відніс,
Воно вже більш не вернеться назад.
І як забути дні такі важкі,
Як втриматись від тяжкої розпуки?
Не вистачить життя,щоб осінь цю забути,
і відвернути невимовний біль розлуки...
Сльозами більше землю не кроплю,
Нехай за мене плачуть тихі грози.
А я живу...живу і ніби сплю...
В моїх очах весна,а в серці- осінь...