Розмови з другом.

Зваривши духмяної та запашної індонезійської кави, Він розлив її по філіжанках: одну другові, а іншу собі. Він обожнював каву, він їю жив. І якась частина його душі мабуть і складалась з кавого зерна та джезви. Відпивши по ковтку кави вони додали до аромату кави аромат не меньш духмяних кубінських вітол.
Насолодившись обома ароматами тишу перевав Друг:
Як твої справи, деякий час ми не бачились з тобою і мені дуже цікаво як ти?
Він зробивши наступний ковток кави відповів:
Я не погано, читаю ту книгу котру ти порадив мені і вона дуже подобаєтся, надзвичайно цікава. Ще не жалкую що не пройшов співбесіду.
Але ти ж будешь спробувати ще?
Зазвичай що буду.
Але є щось ще, від чого ти якийсь не як завжди, що трапилось?
Він повільно випустив дим вітоли, та лишивши частку попелу у попельничці відповів Другу:
Вона.
Як Вона? Цеж було стільки років тому, невже ти не забувся про те що було?
Він відпив кави та відповів:
Звісно що пам'ятаю, але одна частина біжить від цього як опечена, а інша бажає цього як тільки може.
Друг дивлячись на повільне тління сигари промовив:
Ти розумієш що це лише твоя ілюзія та ти бажаєш видати бажане за дійсне.
Розумію. Сказав Він запиваючи сигару кавою.
Якщо події минули, то варто відпустити їх, та жити далі, а ти знищаєш сам себе.
Дивись, друг показав на сигару: ти сам казав мені якщо сигара згасла та минув час, не варто її розпалювати, вона не буде мати смаку, та не за сигари мова.
Вони продовжували розмовляти, поки не допили каву та згарки вітол не закінчували своє життя в попільничці.
05.11.2019