СИНДРОМ ВІДКЛАДЕНОГО ЖИТТЯ

"Нещодавно перечитала роман Наріне Абгарян «З неба впали три яблука ». До глибини душі вразила історія чоловіка, який купив на ринку туфлі. Він хотів тут же перевзутися, але дружина стала в позу:«Мовляв, не дури. Надінеш на недільну службу». Старий образився, а дружина з жаром доводила, що є повсякденний одяг, а є ошатний.

Люди похилого віку повернулися додому і, поки розігрівався наваристий хаш, він приліг відпочити і тут же помер. Вона його поховала, але в труну черевики не дала. Ще чого? Вони ж зовсім нові.
Тільки небіжчик «став приходити» щоночі і докоряти в жадібності. Довелося чекати смерті довгожительки, щоб взути її у туфлі сорок п'ятого розміру.

Один знайомий з гіркотою розповідав, як свого часу образився на бабусю. Він, семирічний, приїхав до неї погостювати на весняні канікули і попросив відкрити яблучне варення. Та ні в яку. Адже приберегла його для яблучного штруделя до Трійці. Хлопчик спершу вмовляв, а потім розплакався і по рейках пішов додому, благо, що жив в сусідньому селі. Бабуся не дожила до Трійці два тижні, а банку варення під шумок вкрав хтось із сусідів, прихопивши ще й вудки, і бочку для засолювання огірків.

У троюрідною тітки в комоді лежить класна картата спідниця, припасена на смерть. - Вона вам подобається? - Дуже. - Так носіть. - Настане час. З властивим мені запалом намагаюся довести, що неможливо отримати задоволення від спідниці, слідуючи в ній на кладовище, а ось причепуритися за хлібом - саме те. Вона розуміючи посміхається і каже, що я ще не нюхала життя.

Мої батьки вже кілька років відмовляються їхати в санаторій. Хворіють, п'ють літрами нурофен, але пройти курс лікування і прийняти радонові ванни - ні в яку. Тато аргументує це тим, що в країні йде війна і йому соромно займатися своїм здоров'ям, коли на сході гинуть люди.

Подруга іноді згадує горезвісну банку шпротів. Мама дістала її за якоюсь мега привабливою ціною і сховала на свято, не глянувши на термін придатності. А коли час «X» настав, і на тарілці вже лежав зарум'янений батон, змащений майонезом, скибочки маринованого огірка і гілочки свіжого кропу, шпроти, виявилися зіпсованими.

Синдром відкладеного життя дуже зручний. У нього можна загорнутися, як у кокон і виправдати свої страхи і лінь. Небажання діяти і приймати рішення. Ось підростуть діти, настане літо, вечір п'ятниці, Пасха ... Краще з понеділка, з першого вересня, після відпустки або коли закінчиться війна.
З самого ранку ми чекаємо вечора. Увечері - новий ранок. Ми залишаємо на потім ошатні скатертини, нарядні слова, думки і мрії. Кращу роботу і кращий шматок.
Очікуємо слушної нагоди, відповідного моменту, першого місячного дня. Відкладаємо молодість на старість, забуваючи, що життя - це те, що відбувається виключно зараз ".