На війні можна відловити два самих хардкорних моменти, які фактично змінюють тебе як особистість.

1. Втрата кращого друга.
Чим більше сидиш над його тілом, чим більше розмовляєш з його мамою/дівчиною, тим важче. Вже в ці моменти ваш світогляд починає мінятися.

2. Зустріч віч-на-віч.
Доволі часто буває ближній контакт з ворогом, і, як на мене, пересіктися з ворогом очами, є найважчим психологічним моментом.
У мене був дід. Ну, як дід, років 50, але, сука, їбаний простий дід. Я таких дідів, у себе в місті, штук 100 бачив. Тупо, самий звичайний дід, але з волиною наперевагу.
Дід дивиться на тебе. В його очах — ти піздюк. Просто, типовий онук. Можливо, одного віку з його онуком.
Ви дивитесь один одному в очі. Здається, що пройшла безкінечність, а по факту — декілька секунд.
Тобі його шкода, бо це типовий дід, яких тебе вчили поважати.
Йому тебе шкода, бо ти, в його очах, піздюк, дитина, онук.
Але зброю, все одно, не забирає. Перемагає той, хто перший з'їсть в собі людину, змусить натиснути гачка, не замислюючись.

А потім відходяки.
Їбаний дід буде дуже довго дивитись тобі в очі. Він давно вже мертвий. Його родичі забули за нього, а от ти не забув.

Так і ламається твій характер, створюється щось інше.

Можна ще додати про перший раз, коли тебе ледь не вбили, але то таке. Той відхідняк, скоріше, специфічний і сильно не впливає на сприйняття світу.

А які можуть бути відчуття?
У всіх по різному. В нашому випадку можна дати порівняння з цуценям.

От уявіть. Ви любите тварин, або просто не з тих людей, які отримують задоволення від знущань над ними. І ось, в якийсь момент, так вийшло, що ви випадково вбили або побили те цуценя.

Якщо, порівняння підібрано нормально, то маєте зрозуміти, наскільки паскудно на душі.

А тепер, уявіть з людиною.
Так, расчєловєчіваніє, всі дєла.
Воно так і працює до моменту, поки перший раз не зіткнешся.
Перший раз ти не бачиш перед собою вбивцю, крадія, ґвалтівника чи небезпеку.

Просто, бачиш людину. Просто, стоїть хуй, який, як і ти, затерп в ахуї.
Артилерія, дрони — то одне, а от від очного — зовсім інші відчуття.

Він ще й на останок заплакати може, а може виявитися, що він і не збирався в тебе стріляти, а ти стрельнув.
Так, він під_р, але відчуття важкості на душі від цього нікуди не зникне.

Короче, насправді, війна — така хуйня страшна. Треба дуже багато сил та нервів, щоб себе налаштовувати.
А потім не менше, щоб повернутися в звичайне життя.

Вбивати людей погано, вбивати під_ра — святе діло.
Шкода, що під_ри не можуть самі піти додому.
Шкода, що наші люди беруть на себе такий гріх.

Розвідка Ноєм