Якими ж крутими вони були! І як мало про них і досі знають! Українці здійснювали довколосвітні подорожі ще тоді, коли це було смертельно небезпечно. Також досліджували Аляску, Гаваї, Папуа-Нову Гвінею, Океанію, Ефіопію, відкривали Антарктиду та інші невідомі землі, йшли з першовідкривачами на Південний полюс, проводили астрономічні спостереження на острові Пасхи, наносили на карти притоки Нілу, знімали перші у світі фільми про подорожі та робили перші у світі тревел-фото, складали перші словники екзотичних мов (наприклад, гавайської) та викладали есперанто в Пекінському університеті, друкували свої новели в японській періодиці, шукали і знаходили золоті копальні царя Соломона в Африці.

Довший час Україна входила до складу Російської імперії. Науковці, дослідники, вчені, мореплавці українського походження – і їх було справді чимало! – а також їхні здобутки та відкриття апріорі вважалися російськими. І зараз такими вважаються. Їх забували, замовчували, присвоювали, применшували. Ми хочемо розповісти про наших хоробрих, талановитих земляків, відновивши історичну справедливість. Ми хочемо сказати: українці – активні мандрівники, які залишили слід у світовій науці, географії, історії та багатьох інших сферах!

Хто були перші українські мандрівники?

Вони були паломниками. Наприклад, ігумен одного з монастирів Чернігівщини Данило залишив опис своєї подорожі до Святої Землі. У творі “Житіє і ходіння Данила, Руської землі ігумена” паломник описав свою подорож, яку здійснив у 1106 – 1108 pp. В подорожніх нотатках йдеться не лише про духовні переживання, а й географічні, історичні, етнографічні спостереженння автора. Твір переклали грецькою, німецькою та французькою мовами.

Сміливим і відважним мандрівником був український козак Яків Малик. В середині 16 ст. він дістався до Індії і став великим візиром князівства Гуджарат, а також збудував там фортецю в ренесансному стилі.

Киянин Василь Григорович-Барський рушив у мандри у 1724 році і загалом вони тривали 24 роки! Відвідав Відень, Рим, Венецію, острів Корфу, гору Афон, дістався до Палестини, побував у Сирії, на Синайському півострові, на Кіпрі – загалом майже в усіх відомих місцях, пов’язаних з біблійною і світською історією Середземномор’я та Близького Сходу. Вісім місяців прожив у Єгипті, при дворі Патріарха Александрійського. У 1729-1731 рр мешкав у Тріполі (Лівія). Згодом прийняв чернечий постриг та шість років провів на грецькому острові Патмос, де вивчав мову та літературу. Свої мандри, враження від цікавих місць та людей Григорович-Барський описував та замальовував у щоденнику. Нещодавно у видавництві “Основи” вийшов переклад цих нотаток із давньоукраїнської – “Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік”. Оригінал рукопису Григоровича-Барського, який вважали втраченим, зараз зберігається в Національній бібліотеці ім. Вернадського в Києві.

Мандрівники та дослідники, які залишили слід у світовій науці

Микола Миклухо-Маклай (1846, село Язикове, Новгородська губернія – 1888, Санкт-Петербург) – мандрівник зі світовим іменем, поліглот, антрополог, етнограф та географ українського походження, але “присвоєний” історіографією Росії. Його батько Микола Миклуха – уродженець Чернігівщини – походив із запорозьких козаків.